Монастир св. Йосифа

Монастир редемптористів в Івано-Франківську

28 січня 1920 року редемптористи відкрили нову станицю у Станіславові. Це була друга, після Збоїськ, станиця на Україні1 ординарія Григорія Хомишина.
У грудні приїхали перші отці: Йосиф Схрайверс і Миколай Чернецький.
Спочатку вони замешкали у семінарії, де єпископ призначив для них кілька кімнат із коридором, а також визначив час, у якому вони могли б користати з каплиці і їдальні. Одночасно з прибуттям до Станіславова владика Хомишин віддав під опіку редемптористам церкву св. Йосифа в західній частині міста на Кнігинин Гірці. Оскільки це була парафіяльна церква, отці займалися в більшості парафіяльною працею. Це не зовсім відповідало конституції Згромадження і робило не можливим займатися місійною працею для отців. Тому розпочали старання про будову власного монастиря.
Літом 1920 року, дякуючи старанням о. Схрайверса спільнота перейшла жити із семінарії до нового дому, що знаходився на вул. Панській, 9. Це був гарний будинок із невеликим садом, розміщений недалеко залізно дорожнього вокзалу. Було в ньому дев’ять кімнат, мала каплиця, а також інші необхідні приміщення. Церква, якою опікувалися отці, знаходилася на протилежному боці залізно дорожнього полотна, що робило зручним її обслуговування2
В 1925 році, за стараннями о. Де Вохта, було куплено новий дім, який став остаточним поселенням редемптористів до війни. Новий дім знаходився в центрі міста на вулиці Голуховського, 61. З часом його було перебудовано відповідно до вимог життя в монастирі. Було заплановано також будівлю великої каплиці. Завдяки підтримці єп. Хомишина проект вдалося реалізувати на протязі одного року. Біля монастиря повстала величава каплиця, яка могла помістити 1000 осіб. 2 серпня 1927 року на свято св. Альфонса, при великому зібранні людей, які зійшлися з цілого міста і околиць, єп. Григорій Хомишин посвятив нову каплицю. При тій нагоді виголосив проповідь про значення монашого життя, а також вихваляв отців з Бельгії, які покинувши свій край, посвятилися цілковито нашому народові.
Дім в Станіславові мав статус місійного дому Львівської віце-провінції Згромадження Найсвятішого Відкупителя. При ньому було утворено школу місіонерів, якою керували о. Й. Де Вохт і о. Г. Кінзінгер. Звідси редемптористи виїжджали на місії на території єпархії і поза неї.
Будучи місійним центром редемптористів, станиця сталася осередком Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі (МБНП) у Станіславській єпархії. У каплиці знаходилася ікона МБНП, сюди приходили паломники з цілого міста і околиць. Отці обслуговували всіх, хто до них приходив, відправляючи для них Св. Літургію, виголошуючи проповіді, сидячи у сповідальниці. Самовіддана праця притягнула до каплиці міську інтелігенцію. Приходячи на початку з цікавості, критично наставлені, вони згодом ставали ревними християнами. Петро Мельничук писав у своїх спогадах: “Приємно було побачити, як суддя чи адвокат, лікар чи професор у ніч перед великими святами адорували Св. Тайни”3
. Пор.: M. Bubnij, Redemptory?ci obrz?dku Wschodniego w metropolii Lwowskiej (greckokatolickiej) w latach 1913-1939, Tuhców 1998, ст. 37-40 Пор.: AGHR, Wpr. Lw., F. 30.06. 07.03, Канонічна візитація 1922 року. Пор.: П. Мельничук, Владика Григорій Хомишин, ст. 225. Скоро виявилася потреба більшого місця. З того огляду о. М. Ван де Мале, настоятель дому, вибудував перед каплицею “Люрдську гроту”, при якій великі маси паломників могли брати участь у Св. Літургії під відкритим небом. Повстали теж великі плани розгортання діяльності отців у цьому місці. У 1938 р. припадала 900-та річниця проголошення Пресвятої Богородиці Царицею України київським князем Ярославом Мудрим. На цей ювілей отці Г. Болз і В. Величковський задумали збудувати церкву на честь св. княгині Ольги. Було вже зібрано деякі кошти, а реалізацію довірено о. Ван Ганзенвінкельові, який у 1939 році був іменований ігуменом монастиря у Станіславі. Однак повстали проблеми. Польський уряд не хотів затвердити плану церкви, а згодом війна зробила неможливою реалізацію цього плану. У 1945 році з приходом радянської влади діяльність редемптористів у Станіславові обірвалася. Монастир перетворено на дитячу лікарню, а з каплиці зроблено громадські лазні4
Потрібно було п’ятдесят років, щоб отці могли повернутися до цього славного міста. Тепер воно вже називалося Івано-Франківськ. Після розпаду Радянського Союзу на Україну прийшла вільність визнання релігії. Для редемптористів появилися нові можливості розвитку своєї діяльності. Повстала думка про відновлення станиці в Івано- Франківську.
На початку виникла можливість прийняти колишній костел єзуїтів, що знаходиться в центрі міста. Протоігумен о. Ігор Возняк приклав старання, щоб здійснити цей план, але через певні перешкоди його не вдалося довершити. Пізніше з’явилася нова можливість взяти місце під будову монастиря на периферії міста. Протоігумен прийняв цю пропозицію.
15 травня 1993 р. на новому місці був закопаний і посвячений хрест. Відправу очолили єпископи Іриней Білик і Софрон Дмитерко. Місце це знаходиться недалеко від залізничного вокзалу, на окраїні, що відповідає традиції поселення редемптористів ще від часів засновника - св. Альфонса Лігуорі. Він наказував своїм синам, щоб будували монастирі здалека від центрів міст, щоб можна було допомагати людям найбільш опущеним і вбогим. Місце оточене багатьма багатоповерховими будинками, а поблизу немає жодної церкви, де б могли приходити мешканці навколишньої місцевості. Перша відправа після посвячення Хреста відбулася 4 липня 1993 року. О. Микола Гнатищак відправив для вірних Службу Божу, були присутні також брати студенти Михайло Бубній і Олег Кашуба.
Від самого початку до станиці в Івано-Франківськ були призначені о. Іван Білик (парох) і о. Микола Гнатищак (сотрудник).
Після посвячення Хреста о. М. Гнатищак замешкав в Івано-Франківську і відправляв кожного дня (о 10 год. ранку) Службу Божу. Згодом за стараннями о. І. Білика на місці хреста повстала дерев’яна капличка. Від самого початку як під хрестом, так під капличкою збиралися багато вірних, які після тривалої духовної посухи були спраглі Божої правди. Тому відразу до каплички було прибудовано більше приміщення, яке тимчасово, поки не постане церква, мало оберігати вірних від дощу і вітру, а зимою від снігу і морозу.
Камінь під будову церкви було посвячено в кінці серпня цього ж року. Благословення на будову церкви і монастиря уділяли єпп. Іреней Білик і Софрон Дмитерко у присутності вікарія Львівської провінції Згромадження Найсвятішого Відкупителя о. Михайла Ковтуна та близько десяти інших священиків. Міське управління архітектури розробило план майбутньої церкви і монастиря. Головним архітектором будівництва був п. Микола Василишин. У жовтні 1994 року розпочалася будова: було викопано котлован під монастир, а в 1995 - під церкву. Пор.: Ювілейна Книга оо Редемптористів Східнього Обряду 1906-1956, ст 101 . Потрібно було п’ятдесят років, щоб отці могли повернутися У часі будування монастиря отці не залишали духовної праці. Крім опіки над вірними, які приходили до каплиці, часто виїжджали на місії і реколеції. Так, у 1994 році о. М. Гнатищак з о. М. Волосянком провели 6 місій.
о. Сергій Ковбель