Станіславівська фортеця

Станіславівська фортеця

Протягом різних періодів існування наше місто мало різні планування, різні назви, різних князів. Кожен період відіграв свою важливу роль для формування сучасного Івано-Франківська. Нижче ми розповімо вам саме про період «міста-фортеці», період, коли наше місто було захистом для своїх жителів, можливістю розвиватись і жити у добробуті. Мова йтиме про Станіславівську фортецю.
Спорудження твердині за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) почалось у 1661 році і тривало всього 5 місяців. Закінчення будівництва, як і заснування Івано-Франківська, припадає на 1662 рік. Фортеця мала форму правильного шестикутника із шириною сторони 400 метрів. На вістрях шестикутника розташувались бастіони — зовнішні п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін.
Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20-30 метрів, зміцнений зовні дубовими колодами. Завдяки цьому фортеця легко могла давати відсіч ворогам і навіть витримувати тривалі облоги, коли у цьому була потреба.
Протягом 10 років велися роботи над зміцненням Станіславівської фортеці, її вдосконалювали, обладнували новинками тогочасної фортифікаційної науки. На території фортеці збудували також перший цивільний будинок-палац Андрія Потоцького (палац у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів). Обриси фортеці було змінено і добудовано ще два «кути». Так з’явились теперішні вали по вул. Валовій (на початку 20 ст12іття, як і у Львові, їх іменували Гетьманськими). А саме місто з мурами набуло унікальної форми. За даними істориків, це єдина відома у світі восьмикутна фортеця.
Окрім хорошої оборони і фортечних мурів висотою 10 метрів, до міста неможливо було потрапити також через те, що фортецю оперізували земляні вали, а за ними тяглися рови, що заповнювалися водою зі ставка на території сучасного парку імені Шевченка. Тож у місто можна було потрапити тільки перейшовши мости, тобто через північну, або Галицьку браму (звану також Львівською), або через Тисменицьку браму. Окрім них, була ще й мала хвіртка біля вірменської церкви, яку називали Вірменською або Заболотівською. Ці брами, вмуровані у вали, вгорі були забезпечені вежами, на яких вдень і вночі вартувала міська сторожа. Таким чином, Станіславів, як і інші польські міста, з його добре укріпленою фортецею вважався воротами до всього Покуття.
Після приєднання Галичини до Австрійської імперії у 1772 році Станиславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 року було знесено мури, засипано фортечні рови, а вали розбирали до 1870 року. По засипаних ровах пролягли вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.
До нашого часу збереглася тільки частина оборонного цегляного муру на розі вулиць Новгородської та Бельведерської. Жителі нашого міста пам’ятатимуть про те, що на їхній рідній землі колись розташовувалась могутня Станіславівська фортеця.

Автор: Віра Палюга. 12.08.2011 р.

План фортеці на сучасній карті міста, з сайту stanislaw.in.ua — http://g.co/maps/bvdsw