Втрачений Івано-Франківськ. Як виглядала раніше вулиця Незалежності (фото)

У 1980-х на місці сучасної вулиці Мельника був довгий вузький пустир, що тягнувся між корпусами заводу «Промприлад» і старим цвинтарем. У дитинстві ми з друзями часто там гралися, оскільки мешкали неподалік. Особливо цікаво було гуляти, коли на пустирі рили траншеї для заміни комунікацій. Якось в одній із канав неподалік перехрестя з теперішньою Незалежності побачив цілий шар старої цегли. «Цікаво, які будинки тут стояли і що з ними сталося?», — подумалось тоді. Прийшов час відповісти на власне дитяче запитання.
 
Армійські склади за зеленим парканом
 
Вулиця Незалежності колись називалась Радянською і саме на ній виник новий радянський центр міста з великою площею, пам’ятником Леніна, готелем «Україна» і драмтеатром. Однак є ще люди, які добре пам’ятають вигляд цієї місцини, коли вона ще не була площею. У цій статті ми спробуємо відтворити автентичний вигляд кварталу між сучасними вулицями Бандери й Мельника, пише Репортер.
Почнемо зліва направо. На відео «Визволення Станіслава», знятому у липні 1944 року, бачимо колонну червоноармійців, які рухаються теперішню вулицею Незалежності. На перехресті з Бандери до кадру потрапив високий дерев’яний паркан. Цей паркан огороджував величезну територію навколо сучасного драмтеатру.
Директор музею «Герої Дніпра» Ярема Кваснюк розповів, що пізніше за ним містились продовольчі склади 38 армії, яка тоді дислокувалась у Станіславі. Всередині периметра стояли два довжелезних бараки, а по кутах — вартові вежі, на яких чатували озброєні солдати.
Архітектор Ігор Панчишин пригадує, як хлопцем у 1960-х роках перелазив через паркан і крав карбід з великих бідонів на подвір’ї. Склади простояли аж до початку 1970 років, коли їх перевели за місто, аби звільнити ділянку для будівництва драмтеатру. Той самий Панчишин заліз на дах готелю «Україна», який тоді будувався, і зробив фотографію площі. Праворуч видно склади (скоро їх знесуть), паркан уже розібраний.
 
 
Боксери у храмі
Одразу за складами стояла євангелістська кірха, побудована ще у 1885 році. В ній молились німці-протестанти, які мешкали поруч, через що дільниця називалась Німецькою колонією. За совітів у храмі зробили спортшколу, де тренувались боксери і борці. Завідував нею якійсь Гуральчик. Поруч облаштували великий спортивний майданчик із баскетбольними щитами. Кірха розташовувалась перед теперішнім пам’ятником Франку — навпроти вулиці Лепкого. Храм підірвали у 1971 році, бо поруч мали поставити пам’ятник Леніну.
А що було на місці готелю «Надія»? Старожил Володимир Баран згадує, що за Польщі там існував великий приватний сад з теплицями. Господар, якого називали «пан огороднік», вирощував декоративні дерева, а також квіти для сусіднього цвинтаря. Між садом і кірхою ішла вузенька алея до кладовища, на початку якої торгували свічками, лампадками і тими ж квітами. Ще там продавали надгробні пам’ятники і скульптури ангелів майстерні Антоняка, яка містилась через дорогу. Після війни уздовж проїжджої частини встановили лавочки, а вглибині ще довший час росли старі фруктові дерева, аж поки не почалось будівництво «України».
 
 
Далі по вулиці, приблизно у тому місці, де зараз заїзд до готелю, на високій колоні стояла статуя Ісуса Христа. Її у 1730 році встановив Юзеф Потоцький на честь порятунку Станиславова від чуми. Христос тримав у руці земну кулю, а на постаменті був викарбуваний латинський напис «Salvator mundi, salve nos!» (Спаситель світу, врятуй нас!). Після війни пам’ятник знищили совіти. У 1960-1970-х роках за статуєю розташовувався дитячий майданчик, де гралися малюки з сусідньої хрущовки.
 
 
Тут творили й пили художники
А зараз поглянемо на стару листівку, що пройшла пошту в 1902 році. На ній зображена панорама вулиці Сапєжинської (Незалежності) — саме та ділянка, що нас цікавить. За колонною Спасителя бачимо білу хатинку з мансардою та ґанком, прикрашеним колонами. Вона споруджувалась як житловий будинок, але у 1940 році більшовики відкрили в ній артіль «Радянське мистецтво».
 
 
Згадує Володимир Баран: «Там зібрався весь цвіт творчої інтелігенції Станиславова — українські художники Михайло Зорій, Ярослав Лукавецький, Осип Сорохтей, мій батько Лев Баран, чех Еміль Дубрава, поляк Свьонтек, із незавершеною освітою архітектора, єврей Урбан, який пізніше загинув у гетто. Майстри пензля сотнями писали портрети Леніна і Сталіна. Також розмальовували комуністичними лозунгами транспаранти, які потім «трудящі» тягали туди-сюди на демонстраціях. У подвір’ї стояла прибудова, де містився скульптурний цех, в якому виготовляли бюсти вождів. Потім їх можна було бачити у вестибюлях усіх державних закладів міста й області. Якщо не помиляюсь, серед скульпторів працював хтось із родини Серафіні — італійців, що заробили величезні статки на будівельному бізнесі у міжвоєнному Станиславові. Керував артіллю польський комуніст Косак, який жив у мансарді і пив зранку до вечора.
Після війни у будиночку певний час існувала контора кінофікації. Хатинку завалили десь наприкінці п’ятдесятих, бо поруч мали споруджувати новий житловий квартал».
 
У радянському кіножурналі за 1966 рік є сюжет про Івано-Франківськ, який називається «У нас усі будують». На 13-й секунді видно, як валять якусь стару кам’яницю перед п’ятиповерховою хрущовкою. Наприкінці ролику ця сама споруда з’являється ще раз, у панорамній зйомці, завдяки чому можна визначити її місце розташування. Вона стояла на вулиці Незалежності, неподалік від перехрестя з нинішньою вулицею Мельника, ліворуч був кіоск. Позаду будинок №36, споруджений у 1960-му, пише Репортер.
 
. Кадр із сюжету «У нас усі будують». 1966 рік
 
Що там стояло, ніхто зі старожилів не пригадує. З відео можна зробити висновок, що то була двоповерхова кам’яниця із декором, притаманним австрійському періоду. На поштівці 1902 року вона відсутня, отже спорудили її пізніше, але до Першої світової війни. Кам’яниця мала великі вітринні вікна внизу, скоріш за все, щось пов’язане з торгівлею.
На її місці так нічого й не збудували, тож виникає питання — навіщо було валити? Причина проста — уздовж вулиці Радянської, головної артерії міста, тягнувся газон і пішохідна доріжка, яка буквально впиралась у торцеву стіну австрійської кам’яниці. До того ж, не вписувалась у радянську архітектуру кварталу і нагадувала про «кляте капіталістичне минуле».
Там лікувався майор
На інтернет-форумі «SkyscraperCity.com» є сторінка «Старі фото Станиславова». Час від часу там викладають цікаві фотографії, наприклад, оця. 1971 рік, кам’яницю з попереднього розділу вже давно розібрали, тепер там клумба і тротуар з лавочками, на яких відпочивають бабусі з коляскою.
 
 
Вулиця Мельника. 1971 рік
 
Але нас цікавить будинок на задньому плані. Він довжелезний, має шість вікон по фасаду вздовж теперішньої Мельника та два аркових проїзди, закритих масивними дерев’яними брамами. Відсутність скла та виламані шиби свідчать про те, що споруда закинута і стояти їй вже недовго.
Старожил Володимир Баран згадує, що колись там містилось… одне з відділень шкірвендиспансеру.
«Я це добре пам’ятаю, адже у шістдесятих роках провідував свого знайомого — відставного майора, який там лікував гонорею».
Інше фото з того самого форуму дає можливість подивитись, як той будинок виглядав анфас. Фотограф знимкував групу молодиків, які вийшли на суботник. На вулиці Франка, ліворуч, за будівельним парканом, уже стоїть будинок художника, який здали у 1972 році, і це дозволяє датувати фото. Хлопці стоять на фоні згаданого вендиспансеру. Його головний фасад дуже вузький — лише пара вікон з білими фіранками і центральний вхід посередині. Згори кам’яницю прикрашає скромний аттик.
 
. Вулиця Франка
Впритул до будинку примикала ще менша хатинка, вхід до якої був у подвір’ї. Можливо, вона теж відносилась до медзакладу.
Шпиталь і стоматологія
Наступна фотографія з архіву колекціонера Романа Білана. Він сам його робив і добре пам’ятає, коли — у квітні 1975-го. Там містилась стоматологічна поліклініка, яка тепер працює на Тарнавського.
 Стоматполіклініка, 1975 рік
 
Ця кам’яниця має давню історію. У 1862 році єврейська громада Станиславова придбала ділянку та спорудила там шпиталь для своїх одновірців. У різні роки кількість ліжкомісць становила від 20 до 40. Цікаво, що лікування й харчування для пацієнтів було безкоштовним завдяки впливовим єврейським меценатам. При шпиталі також був притулок для перестарілих і невеличка синагога. Де все це поміщалось? Якщо уважно роздивитись фото №2, то можна помітити, що позаду шпиталю, далеко у подвір’я тягнеться прибудова, удвічі довша за центральний будинок.
Роман Білан зафіксував цей дім в останні дні його існування. Перед ним купа битої цегли — рештки знищеного шкірдиспансера. Усі ті споруди простояли б ще не одне десятиліття, втім, було одне але. Вулиця Незалежності там розгалужувалась — вліво йшла теперішня Січових Стрільців. Згадані будинки сильно видавались вперед за червону лінію забудови, дорога робила гак. Аби вирівняти проїжджу частину, їх і знесли. Хоча будинки були приречені в будь-якому разі — вулицю Мельника планували робити ще за совітів.
Вілла фабрикантів Яворських
За єврейським шпиталем існувало велике подвір’я, де стояли ще кілька будинків. Володимир Баран пригадує маленьку хатинку, де свого часу жив відомий актор драмтеатру Роман Родь, а потім якась бабця. Поруч була кам’яниця, де за на початку ХХ століття мешкав Ришард Яворський та його сини — власники фабрики машин «Край», на базі якої пізніше створили завод «Промприлад».
У 1910-х частину приміщень займала польська організація Стрілецький союз, і туди неодноразово навідувався майбутній диктатор Польщі Юзеф Пілсудський. Зберігся опис споруди: «Житловий будинок — на першому поверсі двічі по три покої і кухня, на мансарді два покої і кухня».
Обидві хатини знесли у 2003 році, розчищаючи місце для будівництва багатоповерхівки фірми «Екстім».
На щастя, художниця Тетяна Павлик встигла замалювати їх з вікна своєї майстерні у будинку художника. Картина написана у 1998 році і називається «Гнізда».
 


Зроблено в Devtrix

Сайт розроблено компанією Девтрікс

Created by Devtrix
Page.if.ua - лічильник
//
//