Сергій Дідич

Сергій Дідич

    Я бачив смерть ГЕРОЯ. Він був на передовій як справжній провідник. Вів у бій свою сотню. Ворожа граната взірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було. СЬогодні не стало кращого з нас. Свободівець голова Городенківської організації загинув героїчною смертю неапередовій. Не забудим відімстим. Слава ГЕРОЮ! – слова Руслана Андрійко.
    Сергій Дідич понад усе любив рідний край і більшу частину свого життя присв'ячував його туристичному розвитку. Його громадську організацію «Золоте Руно», яка займалася перш за все сплавами по Дністру, знають в усій Україні і за її межами.
    Сергій Дідич був життєрадісний, ініціативний, творчий. Завжди був душею туристичного товариства Прикарпаття. Він перший почав розробляти туристичні маршрути сплавів по рідному Дністру. Він мріяв про те, щоб люди в Україні жили так, як живуть в розвинутих Європейських країнах. Дністер, за планами Сергія, мав стати другим масштабним центром туристичного розвитку Івано-Франківщини. Планував зняти ще багато туристичних телепрограм про відпочинок на Дністрі.
    Активний спортсмен,ще зі шкільних років брав участь у всеукраїнських змаганнях.
    Сергій знав безліч казок і легенд про свій рідний край. Про Дністер міг розповідати годинами. Вивчав іноземні мови, щоб порозумітися з приїзжджими з різних країн. Мріяв побачити весь світ - і всьму світу показати рідну землю. Мав душу таку глибку як його Дністер...
    В юності доля закинула його в Хабаровськ, де Сергій служив в десантних військах. Там в далеких північних краях він здійснив десятки стрибків з парашутом. Там, у голубому береті, що носив так гордо й гідно, навчився бути обережним і відповідальним за життя та безпеку інших. Про ті часи багато не розповідав, лише інколи в компаніях говорив, що Бог беріг його від смерті.
    Сергій Дідич жив у селі Стрільче і власноруч відбудовував батьківську хату, а ще, попри те, що був депутатом райради, владою ніколи не зловживав. Їздив на стареньких «Жигулях» і завжди намагався допомагати людям. У загиблого - дорослий син та донька-школярка. Батьки – літнього віку - обом по 70 років.
Сергій із дружиною на Майдані був з початку грудня. Додому подружжя приїжджало на кілька днів і знову поверталося до столиці. Востаннє з родиною бачилися на Різдво. Він був на передовій, а його дружина - на Майдані.
    18 лютого 2014 граната розірвала цому сонну артерію на шиї. Сергія Дідича опізнали найшвидше з усіх жертв «чорного» вівторка. На ньому був бейдж коменданта Майдану. У Жовтневому палаці він відповідав за порядок на другому поверсі.
    Громадська панахида і прощання з героєм відбулося 20 лютого 2014 року в Городенці. В останню путь з рідного дому Сергія проводжали 21 лютого. Кілька тисяч людей - родина, друзі та односельчани, колеги-туристи та однопартійці, представники районного та місцевого самоврядування, - прийшли попрощатися з ним і висловити співчуття сім'ї загиблого. Тричі по шість - залпами з мисливськиїх рушниць ушанували героя його друзі-лісівники.