Вірменський костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії УАПЦ

Адреса храму: Івано-Франківськ вул. Вірменська, 5 тел. 0342 750613 моб. 067 6037853 E-mail: prorektorvba@ukr.net uapc.if@gmail.com http://uapc.if.ua

Розпорядок Богослужінь на час Великодніх свят 2016

Рoзклад Богослужінь

на час Великого Посту (23 лютого - 12 квітня 2015 р.)
(оновлено 23 лютого 2015 р.)

Історія

      Під час Першої світової війни на церковному городі отаборилась артилерійська батарея росіян. Німці засікли, звідки ведеться вогонь, і накрили цей район вогнем своїх гармат. В результаті був пошкоджений фасад храму, а стеля пробита у багатьох місцях. Після війни парох Францішек Комусевич домігся, щоб уряд визнав костьол пам'яткою історії та архітектури, й зумів вибити кошти на реставрацію. Під час відновлювальних робіт дах покрили оцинкованою бляхою, а куполи — мідною. Також провели реставрацію фресок і вівтарних скульптур. Мармурові та алебастрові фігури виготовили у майстерні Мар'яна Антоняка, який був добре відомим скульптором надмогильних пам'ятників. А технічним керівником реставраційних робіт був «батько» Станиславівської ратуші — архітектор Станіслав Треля. Загалом ці відновлювальні роботи тривали протягом 1919-30 років. 30 травня 1937 року відбулась коронація Чудотворного образу Божої Матері. На церемонії був присутній примас Польщі кардинал Гльонд та 17 єпископів, які представляли римо?католицьку, греко?католицьку та вірменську церкви. У травні 1946 року [2] багато поляків і полонізованих вірмен залишили Україну. Із собою до Польщі вони забрали і Чудотворний образ, який зараз знаходиться у гданському костелі св. Петра і Павла. А «осиротіле» приміщення костелу віддали російській православній церкві, яка там протрималась до кінця 1940?х років. Після того там розмістилися майстерні художників. Саме тут було виготовлено статую Матері-Вітчизни для братського кладовища радянських воїнів на вулиці Лепкого. Макет ракети перед Вірменським костелом, 1970-ті Упродовж 1962—1965 років у приміщенні костьолу жив відомий художник Опанас Заливаха. Від 1971 року з'являється новий «господар» храму — музей релігії і атеїзму, задля чого пам'ятку було частково відремонтовано й пристосовано під потреби музейного закладу. В його експозиції було багато цікавих експонатів, та особливо розкішним був «підвал інквізиції», що, напевно, ніяк не поступався Музеєві катувань у Кам'янці-Подільському. Тоді ж, трохи згодом майданчик перед церквою-музеєм «прикрасила» ракета, яка, за тогочасним путівником, «символізувала одвічне прагнення людства до знань, до світла, до щастя». У місті снували навіть чутки, що то був справжній ракетний модуль, на якому раніше тренувалися космонавти, хоча в дійсності це був звичайний макет, виготовлений на локомотиворемонтному заводі. Що радянська влада вдійсності збиралася «символізувати» цим макетом невідомо, але ракета була досить відомим місцем у місті через заклад продажу розливного пива, який з року в рік проводив жваву торгівлю біля ракети. З поверненням будівлі статусу культової споруди (1990) ракету відвезли на задвірки одного з промислових підприємств, де вона перетворилася на брухт просто неба[3]. У 1990 р. приміщення передали Російській Православній церкві, та вже 1990 р. її настоятель о. Степан Абрамчук перейшов до Української Автокефальної Православної Церкви. Тоді ж церква отримала офіційну назву Покровського собору УАПЦ. Нові господарі перефарбували храм у голубий колір — геральдичний колір Божої Матері. У 2008 р. спалахнув скандал, пов'язаний із Вірменською церквою. Тоді в церкві йшла реставрація, і у ЗМІ з'явилась інформація про те, що майстри замальовують фрески Яна Солецького. На сьогодні (2010) реставрацію Вірменської церкви закінчено. Кожен може зайти до храму і порівняти збережені старі розписи із відреставрованим